Головна / Історія краю


“На краю Великого Луга и Дикого Поля, в углу между Днепром и Карачекраком,

кажется на том самом месте где когда то стояла хата Тараса Бульбы,

вдруг появились высокие холмы.

Здесь Карачекрак прямой стрелой стремится к Днепру, а на берегу его чудо:

высокие зубчатые стены, за стенами дворцы, островерхие и круглые крыши,

перепутанные в сказачном своеволии строений”.

 

Так писав великий педагог А.С. Макаренко в Педагогічній поемі
про Василівку і маєток генерала Попова, коли наприкінці 1925р.
відвідував ці краї з метою улаштування тут дитячої колонії.

 

У 1775 році після розпаду Запорізької Січі почався процес розподілу Запорізьких земель у власність поміщикам.

Одним з перших у черзі на нові землі, на лівому березі річки Кара-Чокрак, на стику ногайського Дикого Поля й Запорізького Великого Лугу, був Василь Степанович Попов – управляючий канцелярією князя Г.О. Потьомкіна.

У 1784 році В.С. Попов за указом Катерини ІІ отримав землі, які було розмежовано, видана межова книжка і план. Безсумнівно, варто згадати те, що всього Попов отримав 43 тисячі десятин землі. Запорізькі поселення, які опинилися на землях Попова було перевтілено в слободи і поселення. Хочеться підкреслити те, що і в честь імені їхнього власника виникає слобода Василівка, поселення Янчекрак, Карачекрак, Гори, Маячки, Еристівка і інші.

З 1791 року в слободі Василівка почалося активне будівництво.

У 1831 році, як центр управління всіма землями Попова, Василівка була переведена в розряд містечка.

Син Василя Степановича Попова, генерал-майор Попов Павло Васильович після закінчення Турецької війни вийшов у відставку. На Кавказі зустрів свою єдину любов - Олену Еріставі (вона була дуже знатного роду - нащадок всіх грузинських царів починаючи з Ашота I, її прадідом був Іраклій II). Це був шлюб по любові, вони прожили разом нехай не дуже довго, але щасливе життя.

Погане здоров'я і засмучені домашні справи змусили оселитися його разом з дружиною у Василівському маєтку, де Павло почав активно розвивати землеробство. Саме його стараннями тут були посаджені численні сади і виноградники.

Садиба Попова – єдине поміщицьке замкове спорудження Запорізької області, що дійшло до нашого часу є помітним будівельним монументом 19 ст.

Із замком пов’язано багато історій і легенд про життя людей, які відіграли значну роль у долі регіону.

Садиба будувалася схожою на Воронцовський палац в Алупці (Крим) за проектом мелітопольського архітектора Агеєнко А. Н.

Будівництво було розпочато в 1864 р., а закінчено лише в 1884 р.

Місце під майбутню садибу обрали не випадково. Її звели поблизу залізничної гілки. На землях від замку до Дніпра був розбитий барвистий сад.

Будівлі поєднують в собі елементи романського, готичного стилів, барокко. Мало хто знає, що оригінальний був палац і зсередини. У ньому знаходилися імениті дзеркальна і механічна кімнати.

Причиною будівництва у Василівці такого незвичайного по архітектурі і якості будівельних робіт архітектурного комплексу були прекрасні мисливські угіддя в дніпровських плавнях під загальною назвою "Великий Луг". Великий Луг - це величезні площі заливних лугів з заростями очерету, лісових масивів і гаїв, незліченні струмки, річки, озера які кишіли різною звіриною, птицею, рибою. Запорізькі козаки «Великий Луг» називали "батьком", він був їх годувальником. Звідси вони брали деревину для всіх потреб, у т.ч. і для будівництва знаменитих малих бойових кораблів - "чайки".

Ще за часів Потьомкіна сюди у плавні приїжджали на полювання, в основному на водоплавного птаха високопоставлені чини, державні діячі Росії, у т.ч. і члени імператорської родини. Всі вони, як правило, зупинялися у маєтку хлібосольного генерала Василя Павловича Попова, який на початку 1830-х років задумав побудувати для прийому цих гостей елітну мисливську базу, де гості мали б чудові умови не тільки для полювання (коні, вози, собаки), але і доброго, зі смаком відпочинку (більярд, бібліотека, бали, незвичайний парк з оранжереєю, кращі місцеві сорти вин, лазні на будь-який смак: російська, фінська, турецька, римська), затишок мебльованих готелів.

Спочатку в 1890 р. було побудовано центральний будинок - "замок" (палац), а до травня 1894 року повністю завершено будівництво комплексу в цілому. Освячувати комплекс привозили з Петербурга найзнаменитішого і популярного на той час священика протоієрея Андріївського Кронштадського собору Іоанна Сергієва (Кронштадського), канонізованого після смерті "Святим чудотворцем".

Будували комплекс бригади місцевих майстрів-мулярів, які створили "диво архітектури і містобудування", показали вищу, доведену до досконалості, майстерність кладки стін з цегли. Цегла теж місцевого виробництва. У Василівці в той час працювало три цегельні заводи, з них два належали Попову (цегла з клеймом "П"). Керував будівництвом Мелітопольський міський архітектор О.М. Аггеєнко.

Будівник комплексу, власник маєтку "Васильєво", генерал-майор В.П. Попов був дуже впливовою фігурою на півдні Росії. Обирався Предводителем дворянства Таврійської губернії. Крім російського дворянства він мав грузинське дворянство й герб - він був нащадком роду грузинських царів Багратидів (Багратіоні).

У 1874 році з відкриттям Лозово-Севастопольської залізниці, яка пройшла через Василівку і виникненням станції "Попово", товарність і прибуток маєтку істотно зросли. Варто зауважити, що Попови господарювали добре - на межі ХІХ-ХХ ст. Василівка була значним аграрно-торговельним і науково-культурним центром із унікальним палацом, парком, обсерваторією, метеостанцією, відомими всій Європі.

Згодом, у 1910 році, завдяки останньому власнику маєтку, синові генерала - Юрію Васильовичу Попову і керуючому цим маєтком Василю Львовичу Перовському, дворянинові, пра-правнуку останнього гетьмана України графа Кирила Розумовського, рідного брата знаменитої революціонерки-терористки, народоволки Софії Перовської, маєток "Васильєво", його палацово-парковий ансамбль, крім свого основного призначення (мисливська база), втілився в науковий (обсерваторія, метеостанція, оранжерея, сади і виноградники з вирощування нових сортів культур) і культурний (цінні колекції зброї, картин та інших творів майстрів середньовіччя, бібліотека старовинних книг, музей етнографії 15 народів світу).

Після Жовтневої революції 1917 року невелика частина культурних цінностей замку була відправлена в Сімферополь господарю маєтку, частина спрямована до НК, знищено і спалено, частина розграбовано місцевим населенням, деякі будівлі зруйновано.

Зараз цей монумент знаходиться в напівзруйнованому стані. На його території розташовуються житловий будинок, школа-інтернат і музей "Садиба Попова".

Музей розміщений в приміщенні західного флігеля. Треба сказати те, що раніше в його стінах жила прислуга, а зараз діють незмінні експозиції. Відкрито етнографічну залу, залу присвячену подіям ВВВ, виставка місцевих живописців і залу в якій представлено експонати, що стосуються замку Попова: фото, документи, макет-реконструкція садиби, елементи внутрішнього декору замку, деякі предмети з його кімнат.

Зліва від музею розміщена будова комплексу. У 19 ст. тут знаходилися механічна і дзеркальна кімнати, жили члени сім'ї Попових.

Між "Англійським домом" і західним флігелем розміщена оглядова вежа. Її висота приблизно 5 м. Вежа захоплює неповторною кладкою.

Відразу за фундаментом знаходиться вражаючих розмірів каретний двір, зараз у ньому розміщено приміщення інтернату.

За каретною – ефектна будівля з 2-ма вежами по боках, що нагадують фортецю. Це стайні. У радянські часи у цьому будинку перебувала спортивна зала.

Приміщення першого поверху південної башти зайнято "Храмом Покрови Пресвятої Богородиці" Української православної церкви, Київського патріархату.

У 1917 році на Україні було проведено територіально адміністративну реформу.

Відповідно до постанови ВЦЦІК від 7 березня 1923 року до складу Запорізького округу, не рахуючи інших районів, увійшов і Василівський район. Адміністративним центром району стало село Василівка.

Важкими але славетними видалися роки Великої Вітчизняної війни для мешканців району.

У передвоєнні роки службу в рядах Червоної Армії несли 1396 василівців. А в перші місяці війни до лав захисників Вітчизни влилося понад 9 тисяч мешканців району. З наближенням німців до району з числа добровольців організували три винищувальних батальйони, які об’єднали близько 700 бійців. Пізніше з них були сформовані 12 розвідувально-диверсійних груп і партизанський загін. Практично у кожному селі всі роки окупації діяли групи народних месників, партизанські загони.

Більше двох років тривала фашистська окупація району. За цей час ворог розграбував всі колгоспи, МТС, школи.

Понад 15 тисяч мешканців району воювали на фронтах Великої Вітчизняної. 6840 з них загинули, померли від ран, пропали безвісти або закатовані ворогом.

Загальна кількість загиблих під час війни жителів району, включаючи партизанів, підпільників, мирних жителів — 7245 чоловік.

Гітлерівці вивезли з району до Німеччини більш як 1400 юнаків і дівчат.

Жовтень — особливий місяць для нашого району і області. Саме з 14 жовтня по 28 жовтня далекого 1943-го на території району вирували жорстокі бої — Червона Армія звільняла край від німецько-фашистських окупантів. Наступ на ворожі позиції вели 4-та Червонопрапорна стрілецька дивізія, 5-та гвардійська мотострілецька бригада 203 дивізії, які входили до складу армій Південно-Західного фронту.

Василівська земля дала Батьківщині 8 Героїв Радянського Союзу:

ГНЄДОГО Олександра Олексійовича

ДАВИДКОВА Віктора Йосиповича

КАУЛЬКА Івана Демидовича

КРАВЦЯ Михайла Дементійовича

МИХАЙЛИЧЕНКА Антона Євгеновича

ПИСАРЕНКА Миколу Хомича

ХАРЧЕНКА Федора Олексійовича

ЯКУБУ Антона Гурійовича

Василівський район сьогодні - це територія площею 1621 кв. км, 83% якої становлять добрі чорноземи. Район розміщений в північно-західній частині Запорізької області. Межує з районами Запорізької області: Запорізьким, Михайлівським, Токмакським, Оріхівським, Веселівським, Кам’янко-Дніпровським, Великобілозерським. Клімат помірно холодний взимку й сонячний влітку, на рік припадає до 215 теплих днів. Сільське господарство спеціалізується на зернових, соняшнику, овочевих і баштанних культурах. Через район течуть ріки Конка, Ян-Чокрак, Кара-Чокрак, Бурчак, Білозерка, є 22 ставки, понад те - ще й 1/7 території Каховського водосховища теж належить району. 49000 га займають ліси. Надра багаті на корисні копалини.

 

На території району розміщені 38 населених пунктів, які підпорядковані двом міським, одній селищній і 11 сільським радам.

На території Василівського району розміщено кілька рекреаційних ресурсів та історичних пам’ятників:

– Державний природний парк "Великий Луг"(Дніпрорудненська міська рада, Скельківська сільська рада, Орлянська сільська рада, Малобілозерська сільська рада);

– Заказник круті "Схили Каховського водосховища" (Василівська міська рада, Скельківска сільська рада);

– Заказник "Великі та Малі Кучугури" (острови в Каховському водосховищі).

– Біля с. Балки розташована "Гайманова могила" – скіфський курган королівський 4 ст. до н. е.. Висота 9 м, поперечник 70 м, насип оточено кам'яною крепідю. Під західною частиною крепіди виявлені сліди похоронної тризни, під насипом – впускний поховання. У похоронну камеру – катакомбу вели 2 вхідні ями, в яких знайдено залишки возів, що закрили вхід в дромос. Катакомба (овальна, площа 16 м2) мала ніші в північних і південних стінах. Центральна її частина і південна ніша були пограбовані ще в давнину. Виявлено залишки 2 чоловічих і 2 жіночих поховань (у жіночому збереглися шкіряні черевики з золотими бляшками), 2 скелета, можливо, рабів без речей і скелет коня. На дні катакомби і в грабіжницькому ході знайдено більше 250 золотих прикрас, виконаних у скіфському звіриному стилі. У уцілілій північній ніші лежав скелет чоловіка зі списом, стрілами і пращею. За ним перебували різні начиння: амфори, бронзові котли, жаровні, блюдо, відерце, ойнохоя з головками сатира і силена на ручці. У західної стіні катакомби під підлогою знайдено тайник що містив 2 древні чаші з золотими оббивками, срібні келих і глек, 2 срібних ритона із золотим обкуттям у вигляді голів барана і лева, срібна з позолотою чаша, увінчана рельєфними зображеннями скіфських воїнів та інші предмети.

– Біля Василівки розташований заказник місцевого значення “Лиса гора” площею 700 га. Лиса Гора – це гористий мис на березі Каховського водосховища – захоплюючий монумент лісівництва (штучні лісопосадки), геології (багатометрові прибережні обриви з захоплюючими оголеннями пластів різних порід) та археології (численні стоянки кам'яного віку та скіфські поселення).

Але ніхто не знає, наскільки це унікальне місце. Природа сформувала біотопи так, що тут знаходяться дуже зручні місця для перельотів і гніздування багатьох видів птахів. Наприклад, байрачні ліси, розташовані від табору відпочинку до села Скельки, дуже зручні для колоніальних птахів: золотистої щурки і сизоворонки, які споруджують свої нори в глиноземних обривах.

В деяких балках були знайдені гнізда домових сичів у розширених гніздових камерах сизоворонки.

У 1993 році була знайдена на гніздуванні степова постільга. Цей вид занесений до Червоної книги. Ніде, ні в Приазов'ї, ні північніше цієї птиці немає.

Під час міграцій тут можна зустріти цікавий вид — скопу, цього крупного орла - риболова спостерігають в ширяючому польоті де-небудь над водою, там він вишукує здобич. Занесена скопа до Червоної книги і вимагає суворої охорони.

Із хижих видів птахів також можна побачити восени на перельоті або на зимівлі орлана-білохвоста, занесений до Червоної книги (в червні 1994 року помітили одну особу поблизу залізничного моста на колишніх риборозводних ставках, це свідчить про те, що цей птах ще гніздиться десь на Белінсько-Розумовській гряді у нас на водосховищі), зимняка або мохноногого індика, який гніздиться далеко на півночі Росії, а в нас зимує, яструба - тетерев'ятника і перепелятника та інш.

Така видова різноманітність в байрачних лісах сформувалася тільки завдяки малій відвідуваності місцевості і зручним місцям для гніздування.

– Вітряк у Кам'янському (Василівський р-н) на протилежному високому березі річечки Янчокрак (в перекладі з тюркського - Боковий джерело). Збудував його в 1903 році Сафон Іванович Сокур. З 1965 року млин не застосовується за власним прямим призначенням, а збережено як монумент трудової діяльності. Він єдиний в області, у своєму роді, що зберігся до наших днів, і один з сотень і сотень, колись розкиданих по всьому краю.

– Свято-Миколаївський храм, що належить до Свято-Успенського жіночого монастиря у селі Приморському. Храм є історичною, духовною пам’яткою всього Запорізького краю.

Василівський район знаходиться на перехресті важливих торговельно-транспортних артерій.

Район має гідні умови для вкладання інвестицій в його господарський комплекс, розвиток освіти, охорони здоров’я, культури, у відродження архітектурно-культурної спадщини.