Новини
Як швидко, батьку, роки пропливли…
У нашій родині велике свято. 23 квітня святкує свій 90-річний ювілей Григорій Михайлович Прінь із села Скельки — наш дорогий, найшановніший татко, дідусь, прадідусь та прапрадідусь. Дев’яноста весна радує Григорія Михайловича розмаїттям цвіту, тепла, сподівань та надій. Гортаючи сторінки життєвої книги нашого дідуся, дивуєшся, як багато подій випало найого долю, скільки випробувань довелося пережити...
З дідусевих розповідей, поринаємо у ті далекі 30-роки минулого століття, у босоноге дитинство маленького Григорія. У сім’ї простих колгоспників Олександри Іванівни та Михайла Івановича росло троє синів: старший Григорій, середній Микола та молодший Іван. Нелегко було батькам піднімати синів, а у 1932-му ще й голод випробовував родину. Ніхто не знає, як важко доводилося матері, яка віддавала дітям останню крихту хліба, діливши її між ними.
Та, не зважаючи на страшні поневіряння, сини-соколи піднялися і стали на ноги. Старший Григорій — справжній орел — гарний, статний, кріпкий, синьоокий. Невдовзі юнак і пару свою зустрів. Припала до серця чорнява, кароока, роботяща дівчина Марія. З нею і побралися. А у 1940 році Бог подарував подружжю донечку Валю. Раділа вся велика сім’я. Та не довго…
Шаленим дзвоном здригнулася земля від несподіваної звістки: ВІЙНА! ВІЙНА! ВІЙНА!
Провела мати на фронт двох синів Григорія, Миколу та чоловіка Михайла, неначе кусочок серця відірвала від себе, а сама з молодшим сином Іваном та невісткою Марією і онучкою Валею залишилися чекати в окупованому німцями селі.
В жовтні 1943 року 20-річний Григорій Прінь був зарахований у 912 полк до Нікопольської Краснознаменної 215 дівізії, 2-ого Українського фронту під командуванням генерала-майора Малиновського. Перше бойове хрещення пройшов під Великою Білозіркою біля села Цвєтково.
Всю війну не ховався від куль, визволяв від ворога землі Румунії, Угорщини, Чехословаччини. Гнав німця до його логова. У Польщі Григорій Михайлович потрапив у госпіталь. Лікувався у місті Кутна Гора.
Перемога наздогнала нашого дідуся в Польщі. Якою ж щасливою для всієї родини була весна 1945 року, коли два сини і батько залишилися живими.
Але в сім’ю дідусь повернувся лише 17 березня 1947 року. Додалася ще й строкова армійська служба в 1337 Горнострілецькому ордена Суворова полку 4 Українського фронту міста Мукачево на Західній Україні.
Повернувшись на рідну землю, боляче було дивитися на зруйноване село. То ж разом із односельцями почали його відбудовувати, налагоджувати роботу в колгоспі.
Григорій Михайлович роботи ніколи не боявся, був надійним, відданим своїй справі, був першим там, де важче і цим гордився, за це і люди поважали.
В 1954 році народилася друга донечка Шура. Йшли роки, підростали доньки, покращувалося життя. Дідусь перейшов працювати чабаном у колгоспі «Зоря Комунізму», якому віддав 24 роки своєї трудової діяльності. Був неодноразово нагороджений цінними подарунками та грамотами. У 1983 році вийшов на заслужений відпочинок , але продовжував працювати і загалом має 50 років трудового стажу.
Сьогодні на грудях Григорія Михайловича красуються, виблискують поряд з бойовими і трудові нагороди: орден «Вітчизняної війни», медаль «За Перемогу над Німеччиною 1941-1945рр..», «За мужність». Ювілейні нагороди, приурочені до річниць Перемоги: медаль «Георгія Жукова 1896-1996 рр..», «Захистнику Вітчизни», «Участнику ВОВ» та інші, а також відзнаки за трудові досягнення, серед яких і медаль «За сумлінну працю!».
Отак і прожив своє довге життя наш дідусь і перепочити було ніколи. Та ні про жоден день, ні про що не жаліє Григорій Михайлович. А якби повернути час назад, то, говорить, нічого б не змінював, хіба що війну не хотів би ще раз пережити. А ще жалкує, що дружина так рано пішла із життя і ось уже 20 років самотній.
«Я витримав все, не схибив, - говорить наш дідусь, - мабуть, таким було моє завдання, моя роль на цій землі, і я її виконав. Доказом цьому — моя родина, яка зараз зі мною. І прошу у Бога здоров’я ще пожити, щоб побачити життя своїх праправнуків, може і їм чимось допоможу. ” .
Ось такий у нас дідусь. Ми беремо з нього приклад, черпаємо у нього життєвої сили, бадьорості духа і бажання жити.
Любий, дорогий, наш дідусю! Вся велика наша родина вітає Вас з 90 – річчям!
Ви незламний корінь нашого роду, тримайтеся, будьте з нами як можна довше.
Здоров’я Вам, наснаги, любові до життя з Божою допомогою. Ми всі вклоняємося перед Вами. Спасибі за добрі слова, за теплий погляд, за ласкаву посмішку, за те, що Ви у нас є.
З глибокою повагою онука Світлана Чумак та вся наша велика рідня
п'ятниця, 19 Квітня 2013 08:38 | Переглядів: 804