Новини
Село моє, зігріте серцем і любов’ю
Є на карті Василівщини мальовниче село Мала Білозерка, де живуть привітні працьовиті люди, які із покоління в покоління своїми трудовими і творчими здобутками прославляють рідний край вже майже 230 років. Такий поважний ювілей святкуватиме Мала Білозерка наступного року. І ця понад двохсотлітня історія цікава і самобутня.
ЯК ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ
Як свідчить Історія міст і сіл УРСР, засноване село на початку ХІХ ст. А першими поселенцями були 13 козацьких сімей із сіл Мохнівки, Кропивного та Сергіївки Стародубського повіту Чернігівської губернії, яким дозволили оселитися на вільних землях. Свої курені вони побудували у верхів’ї річки Білозерки і назвали слободу Верхньою Білозеркою. Пізніше сюди прибуло багато селян з Полтавської, Курської та інших губерній.
Близько 1810 року частину цих земель захопив поміщик Красович. Нелегко жилося селянам при ньому, але всі їх скарги урядовці залишали без відповідей. Натерпівшись, люди силоміць вигнали Красовича. Так само змушений був залишити хутір і багатій Пєскошин. Вже це свідчить про незламний дух сільчан, їх прагнення до волі і незалежності.
А ще згадаємо про те, що саме через річку Білозерку, у верхній течії якої і осіли перші поселенці, проходив славнозвісний Кримський (Чумацький) шлях. Більшість білозерчан займалися, крім землеробства, рибальства та мисливства, ще й чумакуванням — возили сіль з Червоного озера на Сиваші.
Перед реформою 1861 року у Верхній Білозерці, яка стала волосним центром, налічувалось 760 дворів і проживали тут близько п’яти тисяч осіб. Після того, як у 1866 р. основні положення реформи 1861 р. були поширені на державних селян, вони стали власниками своїх ділянок. Але виграла знову ж таки заможна влада, бо бідняки (і навіть середняки) неспроможні були сплачувати зрослі поземельні та інші податки.
Важко жилося сільській бідноті. Напівголодне існування, епідемічні хвороби приводили до великої смертності, особливо серед дітей. У селі не було елементарної медичної допомоги, і лише на початку ХХ ст. земство відкрило тут дільничну амбулаторію та аптеку.
Селяни були темні, неписьменні. Майже через 40 років після заснування села у ньому не було жодної школи, і тільки у 1845 році відкрито перше однокласне початкове училище, де навчались 110 дітей заможних селян. А коли відкрили школи для бідноти, то шкільні приміщення були холодними, тісними, з поганим освітленням, а одне з них знаходилось поряд з шинком. У такому стані освіта перебувала до початку ХХ ст. А у 1907 р. у Верхній Білозерці вже діяли 22 початкові школи, в яких 25 вчителів навчали 1268 дітей.
Безземелля і малоземелля, жорстокий визиск і політичне безправ’я породжували серед трудящих незадоволення існуючим ладом. Могутня хвиля першої російської революції докотилася і до Верхньої Білозерки. Ще у 1904 р. поліція виявила у селі 34 назви брошур і листівок революційного змісту, в т.ч. «Геть царя!», «Воля царська і воля народна». Така література політично виховувала бідноту.
У березні 1923 року за новим адміністративним поділом Верхню Білозерку перейменовано на Малу Білозерку. Тоді ж виникли п’ять невеликих колгоспів — «Дружба», «Червоний Жовтень» та ін. Кожний з них об’єднував 10-20 бідняцьких дворів, мав від 40 до 80 десятин землі.
Пережило село і непрості роки становлення радянської влади після повалення самодержавства. Яскравим свідченням тому є архівні матеріали, які відображають боротьбу білогвардійських військ та червоноармійців на території Малої Білозерки, а згодом і трагічні події репресій та Голодомору 1932-1933 років.
КРИВАВИЙ СЛІД в історичному минулому села залишила Велика Вітчизняна війна. Із зброєю в руках захищали свою країну понад 1590 жителів Малої Білозерки. Більшість з них була відзначена урядовими нагородами. Багатьох не дочекалися із війни додому рідні. Кожне те ім'я викарбуване на мармурових плитах обеліска Слави, братських могил та живе в серцях білозерчан.
Імена двох з них — Героїв Радянського Союзу Федора Олексійовича Харченка та Антона Гурійовича Якуби — золотими літерами вписані в літопис рідного краю.
Під час окупації фашисти розорили і пограбували 15 колгоспів села. В МТС не вціліли жодний трактор, комбайн. А хто лишився в селі, збирав урожай, копав траншеї. Було створено винищувальний загін, до якого увійшли 70 робітників, колгоспників і службовців. Бійці загону активно допомагали радянським воїнам обороняти Малу Білозерку, діяли підпільні групи. Особливо пам’ятають сільчани мужній вчинок колгоспниці М.Ф. Завгородньої: у липні 1943 року, йдучи околицею села, вона помітила тяжкопораненого радянського парашутиста. Ризикуючи життям, жінка перенесла його до своєї хати, перев’язала рани і півтора місяця переховувала воїна, поки він одужав.
28 жовтня 1943 року частини 51-ї армії 4-го Українського фронту після запеклих боїв визволили Малу Білозерку від ворога. В селі свято бережуть пам'ять про воїнів-визволителів, опікуються чистотою та впорядкуванням пам'ятників загиблим, вшановують і дбають про ветеранів.
Весь тягар відбудови села ліг на плечі жінок. Це вони разом з підлітками навесні 1944 року за 12-20 кілометрів носили зерно для посіву, орали коровами лани, вручну їх засівали.
ПРАЦЬОВИТІ РУКИ трудівників змушували добре родити виснажену, спустошену в роки війни землю. У 1947 році Л.Г. Палюткіна виростила і зібрала по 25,1 цнт. насіння соняшнику з гектара. За це їй присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Наступного року ланки О.Т. Шульги, В.Д. Росик, М.Т. і К.Т. Білок з колгоспу ім. Будьонного зібрали на своїх ділянках по 25-30 цнт. озимої пшениці з гектара. І їх праця теж була відзначена: ланкова Шульга одержала Золоту Зірку Героя Соціалістичної Праці, інші — орден Леніна. За високі урожаї 25 колгоспниць артілі у 1929 році були нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу.
«А У НАС СВОЇ ЗВИЧАЇ»
Мала Білозерка — сучасне село, до речі, і одне з найбільших у Василівському районі, з особливим колоритом, народними традиціями і звичаями, які з року в рік підтримуються і примножуються місцевими жителями. А їх нині тут близько 5 175 осіб.
Мала Білозерка — центр сільської ради, на чолі якої з 2006 року стоїть Тетяна Назарівна Жаховська. Разом зі своєю командою їй вдалося досягти вагомих змін у соціально-економічному зростанні села. Виконуючи свою передвиборчу програму, Тетяна Назарівна наполегливо, крок за кроком втілює у життя різноманітні проекти по розвитку території. То ж сьогодні с. Мала Білозерка має відремонтовані дороги, нормальне водопостачання, освітлені вулиці і те, до чого йшли довгі-довгі роки, — газ. Побувавши у селі, не можна не закохатися у його мальовничі краєвиди, ошатні будинки, пахощі трав та багатство пшеничних ланів…
Земля — головний скарб селян. А дбають про неї у Малобілозерській сільраді 18 фермерських господарств. Лідер серед них — Агровиробнича фірма ім. Чапаєва. Очолює колектив Володимир Євгенійович Стражник.
Понад 30 років він опікується проблемами сільського господарства і успішно вирішує їх зі своєю командою однодумців і професіоналів. Вони не чекають подяк і нагород за свою працю, знають, вона важка, іноді невдячна. Але попри все роблять її якісно і з душею, адже вирощують найдорожче — хліб. Понад 520 пайовиків довірили АФ ім. Чапаєва свої земельні ділянки, а це близько 4000 гектарів.
Де хліб — там і свято, а де свято — там і пісня! Це завжди так, бо українська пісня — це бездонна душа українського народу, його слава, його гордість. І це добре знають і цінують у Малобілозерському народному фольклорному колективі "Хуторяночка" сільського Будинку культури № 2. Без нього не обходиться жодне свято. Це саме той колектив, який дійсно несе в маси культуру і народні звичаї, прищеплює любов і повагу до української пісні.
Тече й тече у глибину століть загадкова дорога історії. І кожна її ниточка пов'язана зі стінами рідної школи, бо в народі кажуть: "Живе школа — живе й село". І спільне, що об'єднує жителів одного населеного пункту — це поняття "школа", "дитячий садок". Адже немає такої людини, у якої б не тьохнуло серце при спогадах про своє дитинство. У селі діють дві загальноосвітніх школи І-ІІІ ст., одна — неповна середня та естетична гімназія-інтернат "Дивосвіт".
Місцева влада багато уваги приділяє розвитку дошкільної та шкільної освіти, благоустрою навчальних та лікувальних закладів, дитсадків. Не кожна сільська школа чи дитсадок може похвалитися відремонтованими покрівлями, новими вікнами і дверима, капітальними ремонтами приміщень, сучасними меблями… А у Малій Білозерці це є. Тут все робиться задля того, щоб село омолоджувалося, щоб молодь залишалася у рідному краї, щоб відчували люди турботу про майбутнє.
«ДИВОСВІТ» ДИВУЄ
Окрасою і гордістю Малої Білозерки є куточок рукотворної майстерності — гімназія "Дивосвіт", де поряд з обов’язковою освітою готують майбутніх фахівців з виготовлення керамічних виробів.
Атмосфера духовності і творчості робить життя гімназистів цікавим, надихає на творчі злети. Доброю традицією тут стало проведення міжнародних пленерів, на яких майстри-керамісти та художники з України, Польщі, Франції та ін. обмінюються досвідом, творчими планами та втілюють свої бачення у неперевершені шедеври. І все це завдяки старанням, наполегливості, енергійності, комунікабельності та високому професіоналізму директора Яніни Миколаївни Овсієнко, яка свого часу доклала немало зусиль, аби Малобілозерська неповна середня школа була реформована в спеціалізовану середню школу художнього профілю і поетапно стала естетичною гімназією-інтернатом "Дивосвіт".
Яніна Миколаївна вже більше 30 років впевнено крокує вчительською стежиною. Вона заслужила авторитет і повагу не тільки у своєму колективі, а й серед жителів територіальної громади, які неодноразово обирали її депутатом Василівської районної ради.
Піклуючись про те, щоб молодь залишалася на селі, сільська влада дбає про дошкільні заклади, де малятам дуже комфортно і затишно, де завжди весело і добре годують, де вчать жити у суспільстві і любити свою Малу Білозерку. Не обходить владу і розвиток фізкультури та спорту. Нині у Малій Білозерці пишаються своїми футбольною і волейбольною командами, які постійно виборюють призові місця на змаганнях районного та обласного рівнів.
Що ж стосується такого важливого для сільської місцевості питання, як працевлаштування, то тут білозерчанам пощастило, адже на території їхньої сільради працюють не лише фермерські господарства, а й потужне промислове підприємство ЗАТ "Запорізький залізорудний комбінат". До речі, саме завдяки йому останнім часом значно поповнився бюджет сільської ради (відшкодування за оренду землі). Це дозволило краще і якісніше вирішувати соціальні проблеми на селі.
Мала Білозерка — село, у якого є майбутнє. Село, зігріте серцями і любов'ю кожного його мешканця — від сивочолого ветерана до новонародженого. Хочеться вірити, що село житиме і процвітатиме, бо земля щедро платить тим, хто трудиться на ній з любов’ю, відкриває обійми навколишньому світу, хто просто любить життя.
п'ятниця, 05 Липня 2013 08:40 | Переглядів: 1015