ВАСИЛІВСЬКА РАЙОННА РАДА
ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Хліборобська душа «Ніварісу»

Жінка – це прекрасне створіння Господа. Вона несе життя, мир і красу, а коли жінка ще й хлібороб – то ще більше захоплюєшся її працьовитістю, розумом, добротою та щирим серцем, адже люди, які люблять землю і вкладають у неї всю свою душу, які здатні виплекати золоте колосся, виростити хліб не можуть бути іншими. Саме така хороша, розумна й добродушна жінка, мати, господиня Валентина Михайлівна Ніконова, яка очолює фермерське господарство «Ніваріс».

Про те, що доведеться взятися за керівництво господарства Валентина Михайлівна навіть уявити не могла, бо бачила себе у іншій сфері. Закінчивши школу вступила до педагогічного інституту, вчилася на психолога. Після вузу 6 років працювала у Кам’янському дитячому садку, який у ті часи був показовим, а далі – у місцевому колгоспі головою профкому.

 

Валентина Михайлівна завжди жила невтомною працею, відповідальна, старанна і наполеглива. Ці якості з дитинства Валентині прививали батьки Михайло Савелійович та Марія Федорівна, бо завжди любили працю. Батько очолював Кам’янську сільську раду, а мама працювала бухгалтером. Михайло Савелійович оберігав свою дружину від тяжкої праці, але коли його не стало – діти, господарство, всі буденні проблеми лягли на плечі тендітної жінки.

- Мамі тоді довелося дуже важко: піднімала на ноги двох дочок, вчила нас, вела господарство… - згадує Валентина Михайлівна. – Не думала, що мене спіткає така ж доля, і що теж доведеться взяти все у свої руки. Зі своїм чоловіком Анатолієм Володимировичем одружилися, коли я ще вчилася на другому курсі інституту. Він також навчався на механіка у Криворізькому автомобільному технікумі, тож я вчила все разом з ним, а потім разом і працювали у Кам’янському.

- Коли створили господарство?

- Наприкінці 90-х років ми одні із перших вийшли з колгоспу та утворили своє маленьке господарство, яке згодом почало розростатися. Назву вигадали особливу, склали її з нашого прізвища та імен. Спершу було нелегко, але старалися і важко працювали, тож і мали гарні результати. Тоді ще у нас був полив, що суттєво підвищувало урожайність. У перші роки, окрім зернових і технічних культур, навіть помідори та картоплю саджали. Возили тоді хорошу й дорогу на посадку. Мали й невеличку свиноферму.

- Валентино Михайлівно, а що цьогорік сіяли?

- У цьому році засіяли 110 га озимої пшениці, 7 – ярового ячменю, 37 – кукурудзи, 60 – соняшнику, решту у нас займають пари. Всього землі 350 га. Урожай не дуже тішить, бо дощів майже не було, а той, що пройшов, – побризкав тільки по половині поля. Хоча, порівнюючи з минулим роком, цей – значно кращий, адже озимі перезимували добре, та й опадів випало більше. Рік на рік не схожий, та ми все рівно радіємо тому, що Бог дав.

- Чи складно керувати таким господарством?

- Спершу було дуже важко. Анатолій все робив самотужки і теж оберігав мене від всіх турбот. Але згодом я звикла, довелося повністю заглибитися у хліборобську справу, вивчити всі ази та нюанси. Сил і витримки мені додає Господь. Я кожної неділі ходжу до церкви і дякую Йому за все, молюся за рідних. Допомагають вести господарство діти, троюрідний брат Віктор Кириченко, теж хлібороб. Дуже вдячна і своїй невеличкій команді трударів, на яку я завжди можу розраховувати у будь-якій ситуації. Мої перші помічники – це управляючий Олександр Вайцеховський та механізатор Михайло Бобков. Окрім того, тримаємо ще й кафе.

Як би не було складно, постійно допомагаємо нашому селу, особливо ветеранам та школярам, підтримуємо соціальну сферу. З пайовиками розраховуємося, живемо дружно, бо я завжди переживає за людей, з якими багато років працювали пліч-о-пліч у колгоспі. Життя – непередбачувана річ, але я стараюся думати тільки про хороше, радіти своїм близьким, трьом онучатам. Продовжуємо працювати, адже попереду, ще збиратимемо кукурудзу та соняшник, готуємося до осінніх польових робіт та вже сьогодні дбаємо про новий урожай. Сподіваємося на краще, бо вкладаємо у землю свою душу, та віримо, що наступний рік аграріїв порадує більше.

Анна ШАПОВАЛОВА