ВАСИЛІВСЬКА РАЙОННА РАДА
ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

У полоні Мельпомени

Театр — одне з найстаріших мистецтв, яке навіть у найважчі часи завжди було, є і буде оберегом людської душі від усього злого, від черствості та байдужості. У цьому щиро переконана художній керівник Народного театру Василівського ЦКД Марина Безрукова. Вже 20 років Марина Леонтіївна разом з колективом однодумців ставить на підмостках місцевої сцени театральні мініатюри, спектаклі.

Пише сценарії усіх свят, які проводяться силами працівників ЦКД, дарує глядачам душевну гармонію і насолоду.

Звідки черпають натхнення аматори сцени та чим будуть дивувати глядачів у нинішньому сезоні Марина Безрукова розповіла районній газеті «НТ».

— Марино Леонтіївно, чому ви обрали саме спеціальність «режисер масових заходів»?

— Однозначно сказати важко, оскільки це не була мрія дитинства. Швидше за все на мій вибір вплинула постійна участь у шкільній художній самодіяльності, відвідування дитячого лялькового театру у нашому василівському Будинку культури тощо. Тому після закінчення школи вирішила поступати до Харківського державного інституту культури на факультет культурно-освітньої роботи.

— Де отримували свій перший досвід? Пам’ятаєте свою першу постановку?

— Після отримання диплому приїхала працювати культорганізатором у Дніпрорудненський культурно-спортивний комплекс. Колектив був доволі творчий, цікавий і представляв практично усі жанри. Моєю першою роботою, як театрала стала постановка п’єси Г. Квітки-Основ’яненка «Бой-жінка» про те, чому жінкам часом треба брати на себе чоловічі обов’язки, ставати сильнішою за сильну половину людства. Це був цікавий досвід з творчими обдарованими особистостями. Згодом я вийшла заміж і переїхала до Василівки, де і стала працювати у ЦКД, очоливши Народний театр.

— Який вік акторів вашого театру? Як обираєте репертуар і чим плануєте дивувати глядача у цьому сезоні?

— З перших днів роботи з театральною трупою я зрозуміла, що без дитячого контингенту не обійтися. Самі розумієте у наш театр приходять любителі, а не професіонали. А тому часто склад змінюється (після школи їдуть десь навчатися далі, одружуються, змінюють місце проживання тощо). Отож маємо дитячу групу (від 6 років, ростимо, так би мовити, власні кадри) і старшу, до якої входять старшокласники шкіл, студенти коледжу і просто молодь міста віком до 35 років. Всього у колективі Народного театру близько 30 чоловік.

Що стосується репертуару, то він у нас постійно оновлюється, оскільки ми не театр, який подорожує по різних містах країни з театральною програмою. У нас глядач один і той самий — переважно василівці, то ж намагаємося менше повторюватися. Зараз розпочали роботу над однією комедією, але поки що не хочу розкривати всі карти.

— Наскільки нам відомо, ви також очолюєте студентський театр «Крок уперед» Василівського аграрного коледжу ТДАТУ…

— Так, вже 10 років я працюю із студентською молоддю. Більшість з моїх вихованців за сумісництвом грає в обох наших театральних колективах. Це зручно і разом з тим дозволяє вносити у роботу певний креатив. Наприклад, зі студентським складом ми створили театр тіней і вже показали глядачам декілька постановок, які викликали їхні щирі оплески.

— З ким легше працювати, з дітьми чи дорослими?

— Оскільки більшість наших акторів займається у театрі зі шкільної лави, то з часом пристосовуєшся до кожного з них і знаєш, яку роль кому запропонувати, хто на що спроможний. Єдине, що можу відмітити так це те, що діти краще і швидше вчать слова. У дорослих же через брак часу з цим іноді виникає проблема.

— Чи маєте вже своїх послідовників? Ким пишаєтеся?

— Мені приємно, що наша василівська сцена прищепила любов до театрального мистецтва Євгену Станицькому, якого василівчани, мабуть, пам’ятають, як незмінного ведучого міських та районних культурно-розважальних заходів. Після закінчення школи Євгеній поступив на бюджетну форму навчання до Запорізького національного університету на відділення «театральна діяльність» і зараз вже на ІІІ курсі. А до нас у колектив прийшов ще коли навчався у молодших класах.

— Чи є вас кумири сценічної майстерності?

— Ну звісно ж, я дослуховуюся до порад майстрів російської театральної школи Станіславського, школи Чехова. Дещо синтезую і застосовую у роботи зі своїм колективом. Підкреслю, до нас приходять не професіонали. Тут скоріш клуб за інтересами, де люди здружуються, краще пізнають один одного. Часто в процесі спілкування, в роботі над театральними постановками навіть колись закомплексовані і не комунікабельні діти стають більш розкутішими, сміливішими. Це лише на користь будь-якій особистості.

— З якими проблемами найчастіше доводиться стикатися?

— Ну що потрібно у першу чергу театралам? Костюми, декорації, а це все гроші, яких, зазвичай, не вистачає. Отож і обираємо репертуар, де якомога простіші декорації і недорогі костюми. Будь-які поїздки на конкурси, фестивалі — також платні. Через це їздимо дуже не часто. До речі, хочу щиро подякувати депутату обласної ради Катерині Луценко, яка нещодавно підтримала матеріально наш студентський театр «Крок уперед» і допомогла організувати поїздку на фестиваль в м. Умань. А усім, хто хоче присвятити театру і сцені своє життя або просто любить мистецтво, ми завжди будемо раді бачити у своєму колективі. Повірте, немає кращого відчуття, коли серце вистрибує з грудей від визнання глядача, коли ваші виступи збирають аншлаги, коли даруєш людям радість і хороший настрій.

 

За матеріалами газети «НТ»