Новини
Взуттьовикам — півстоліття!
У людей до вибору взуття завжди особливий підхід. У ньому все повинно радувати око — і колір, і модель, і оздоблення… 50 років тому до цього питання серйозно підійшли у Василівці, створивши фактично містоутворююче підприємство — Василівську взуттєву фабрику. Вона стала не лише двигуном розвитку промислової галузі району, а ще й сприяла розбудові соціальної інфраструктури райцентру.
Та приводом для започаткування взуттєвого виробництва стала зовсім не гонитва за модою, а звичайне бажання влади працевлаштувати населення. Як все було — згадує один з директорів фабрики Олександр Дем'янович Колесник.
«Все для блага народу, все в ім’я людей»
— Наприкінці 50-х років минулого століття (звучить так, ніби пройшли ціла історична віха) василівчани та жителі навколишніх сіл все частіше стали звертатися до міської ради з питанням працевлаштування молоді та жінок, де на той час головував Петро Опанасович Устін (1957-1960 рр.), а згодом — Максим Максимович Козаченко (1960-1965 рр.). Ці неодноразові звернення змусили міську, районну та обласну владу предметно замислитися над створенням нових робочих місць у райцентрі. І саме тоді було прийнято історичне рішення: будувати взуттєву фабрику. А лозунг "Все для блага народу, все в ім'я людства" підкріпився конкретними діями.
Під забудову виділили площу у 3 гектари по вулиці Московській, 42. За цією адресою все ще розміщався цех залізобетонних виробів та інші фрагменти споруджень колишнього тимчасового підприємства. Саме там і вирішили відкрити пошивний цех з виробництва взуття. Інші будівлі — цех крою, штампувальний, допоміжні побутові приміщення, адмінбудівлю, їдальню, медпункт, котельню — добудувати.
Після купи розрахунків вийшли на потужність виробництва в обсязі 800 тисяч пар жіночого взуття на рік з наданням 1050 робочих місць.
Інвестором будівництва взуттєвої фабрики виступило Міністерство легкої промисловості УРСР. Паралельно із зведенням основного виробництва будували об'єкти, представлені міською радою.
Директором фабрики призначили жителя Василівки, учасника бойових дій ВВв Миколу Миколайовича Масленікова.
До пуску підприємства у дію здали ряд важливих об'єктів, згідно з технічними умовами. Зокрема, в експлуатацію запустили колектор відведення води (5 км), який пролягав від фабрики по вул. Шевченка, через центр міста, по вул. Театральній, вул. Приморській до станції перекачування відведеної води (через річку Карачекрак (затока) і виходив на правий берег. Збудували очисні споруди для очищення води ємкістю 900 м3/год.
Запрацювали три нових артсвердловини. В кінці вул. Московська із силікатної цегли була зведена водонапірна красуня-башта ємкістю 100 м3 води, до якої підключалися всі свердловини міста. До речі, ставши найвищою точкою міста, башта могла б забезпечувати водою навіть дев'ятиповерхові споруди! На баланс підприємства також прийняли гуртожиток на 100 місць (по вул. Дніпровській) разом з його мешканцями.
Всі вищеназвані спорудження понад 20 років перебували на балансі взуттєвої фабрики. Місто не знало жодних проблем щодо експлуатації очисних споруд, ціни на воду.
Згодом, після введення у дію очисних у Степногірську, фабричні (міські) очисні споруди передали на баланс "Водоканалу".
Дякуючи виконаним роботам, фабрика "отримала" статус містоутворюючого підприємства, а районний центр — можливість розвивати інфраструктуру: багатоповерхове житло, дитсадки, навчальні заклади та ін.
Наприклад, після пуску у дію фабрики розпочалося будівництво СПТУ, технікуму, ЗОШ №2, нових дитсадків. Пізніше стали розвиватися такі підприємства, як "Сільгосптехніка", "Тепломережа", "Міжколгоспшляхбуд", "Авторемзавод", "Сільгоспхімія", "ВЗТО" та інші.
Ось так, дякуючи будівництву і розвитку взуттєвої фабрики, Василівка, починаючи з 1964 року, отримала друге народження. Місто стало просто красенем, одним з кращих в області.
Трудівники, будівельники, шефи...
Адміністрація новоствореного підприємства заздалегідь піклувалася про кадри, які виготовлятимуть взуття. А тому зверталася до навчальних спеціалізованих закладів із проханням посприяти із забезпеченням технологів з виробництва взуття та інших спеціалістів, і направляла туди свої замовлення. Для підвищення кваліфікаційного рівня робітників на підприємство запрошували фахівців-технологів з Росії, інших міст України. Наприклад, близько 20 спеціалістів прибули завчасно, до випуску продукції конвеєрної системи, для того, щоб навчити робочих основним професійним навичкам взуттьовика. Багатьох робітників направляли набувати досвіду на взуттєві фабрики у м. Запоріжжя, Гуляйполе.
Частина проходила навчання навіть у Києві, у школі фабричного навчання з моделювання взуття, технології виробництва, наладки обладнання. Всі, хто там навчався, складали екзамени і з оцінкою "добре" та "відмінно" поверталися на підприємство, де згодом ставали провідними спеціалістами, на яких рівнявся колектив.
Молодь навчалася на очній і заочній формах у технікумах та інститутах легкої промисловості з різних спеціальностей.
Під час введення широкого асортименту на виробництві директором фабрики призначають Віктора Вікентійовича Гавриса, а головним інженером — Анну Вікторівну Ломонос. У цей період формується колектив фабрики. В цехах встановлено 3 швейних, 3 пошивних конвеєри і 384 одиниці обладнання. У перші дні своєї роботи (1964 р.) фабрика випускала 50-100 пар взуття за добу, а за рік у двозмінному режимі — близько 118,7 тис. пар. До речі, одна з перших пар взуття нині зберігається у Василівському музеї.
З кожним роком взуттьове виробництво удосконалювалося. Продукція завойовувала свого покупця і користувалася попитом. В залежності від сезону, попиту, моди майже щомісяця у виробництво запускали нові моделі.
Всіма своїми досягненнями в економіці, у соціальному розвитку фабрика зобов'язана, перш за все, людям праці, їхнім патріотичним намірам і трудовим здобуткам. На підприємстві виросли чудові майстри, передовики виробництва, цілі трудові династії, чий досвід завжди популяризувався і ставився у приклад.
З почуттям великої вдячності ми згадуємо імена членів керівного складу підприємства, його трудівників (декого, на жаль, вже немає серед нас), які гідно несли високе звання "взуттьовик". В.П. Арап, М.М. Козаченко, В.М. Лисак, П.Т. Фєдіна, А.Л. Кривуля, В.А. Школовий, Ф.Г. Хандиго, М.М. Гречка, А.П. Мягкий, А.І. Куранова, М.Р. Золотарьов, З.О. Лалетіна, В.І. Капля, С.О. Капля, А.І. Главчева, А.І. Березюк, П.І. Гурейчиков, С.М. Ємельянов, К.Ф. Косарєва, Н.І. Лячко, А.М. Кондрашова, Л.І. Тричева, П.Ф. Жорник, Л.Ф. Подорожня, М.В. Ковач, З.М. Ткаченко, В.Я. Ткаченко, Р.І. Сергієнкова… Всі вони працювали з повною професійною відповідальністю, успішно вирішуючи поставлені перед ними завдання в пе-ріод становлення і розвитку підприємства. Окрему подяку висловлю завідуючій медпунктом М.Ф. Карнаух та завідуючій їдальнею Є.П. Жорник.
Колектив фабрики з гордістю згадує тих своїх фахівців, які згодом посіли високі керівні посади у місті, районі: В.С. Грачов, Т.А. Черниш, Н.І. Зуб, А.І. Кондрашова, В.І. Сторожук, Ю.А. Дирявко, Є.М. Панін, А.М. Іващенко, О.Г. Шатохіна, Л.М. Цибульняк, Н.Ф. Горова…
Горджуся я і тим, що багато моїх колег за сумлінну працю отримали урядові нагороди, пос-тійно заохочувались грамотами і преміями.
За всі роки господарчої діяльності, а саме: становлення, розвитку, перебудови, орендної та акціонерної власності, колектив фабрики серед 62 взуттєвих підприємств країни був у числі кращих, то ж Міністерство легкої промисловості УРСР присвоїло нам почесне звання "Колектив високої культури виробництва". Серед 4 взуттєвих підприємств області Василівська фабрика займала лідируючі позиції. І взагалі, колектив неодноразово перемагав у соціалістичних змаганнях, нагороджувався грамотами та дипломами, займав своє почесне місце на районній Дошці пошани.
Взуттєва фабрика як одне з потужних підприємств міста вела шефство над школами і дошкільними закладами, допомагала колгоспам у збиранні врожаїв, у спорудженні будинків для жителів сіл, реконструкції ферм тощо.
Фабрика стала сучасним промисловим підприємством, яке спеціалізувалося на пошитті жіночого та чоловічого взуття з текстильних матеріалів та натуральної шкіри з обсягом виробництва 7 тисяч пар взуття за добу (дві зміни). Працювати на взуттєвій фабриці було дуже престижно. Колектив постійно прагнув до вищих рубежів і займав своє гідне місце у промисловому комплексі району.
У свій 30-річний ювілейний рік фабрика звітувала: випущено 40274,5 тис. пар взуття!
За рахунок господарчої діяльності фабрики і коштів, які постійно виділяло Міністерство на соціальні потреби міста та підприємства через управління капітального будівництва облвиконкому, колектив отримав 50 квартир (при своїй частковій фінансовій участі), у Василівці газифікували частину вулиць як у центрі, так і на колгоспній території, а також побудували дитсадок у с. Верхня Криниця. Фінансували будівництво дошкільних закладів і ЗОШ № 2 у райцентрі, виділяли гроші на розвиток тепло-, водомережі, благоустрою міста.
Взуттєва фабрика була і сьогодні залишається для василівчан гарантом надання робочих місць і поповнення бюджету Василівки.
P.S.: Як ветеран підприємства у цей ювілейний рік фабрики хотів би запропонувати ветеранській організації нашого міста, напередодні Дня працівників легкої промисловості (у другу неділю червня) зібрати колишніх працівників-ветеранів фабрики, наприклад, у районному ЦКД чи у клубі "Ветеран", і влаштувати свято з піснями та спогадами. Нехай люди пригадають ті не такі далекі трудові роки, сповнені ентузіазму, натхнення і бажання трудитися на благо нашого міста, району. Звертаюся також із пропозицією і до міської ради Василівки: можливо, на честь такого вагомого ювілею фабрики варто було б перейменувати вулицю Московську, на якій знаходиться підприємство, на Фабричну. Ми цього заслужили!
вівторок, 04 Лютого 2014 13:26 | Переглядів: 606