Новини
Україно! Ніжно пригорни усіх живих своїх синів, як мати, щоб ми уже не бачили війни, не чули щоб ніколи звук гармати...
Афганська війна…, брудна, неоголошена… Та хіба війни бувають чистими? Будь-яка несе смерть, вдягає в жалобу тисячі сердець, материнських сердець. Війна… чужа, неждана, непотрібна. Геройство. Біль. Дочасна сивина. Прокляття чаша випита до дна. Жорстока тиша вибухоподібна. Війна. Війна. Війна. Історики її описують так: Війна в Афганістані — збройний конфлікт, у якому брали участь урядові війська Афганістану і Радянського Союзу проти повстанських груп моджахедів. 27 грудня 1979 р. за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичної партії Афганістану і виконання інтернаціонального обов'язку.
Офіційна мета введення була — запобігти загрозі іноземного військового втручання. Як формальну підставу Політбюро ЦК КПРС використовувало неодноразові прохання керівництва Афганістану. Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала винятково Обмеженим контингентом радянських військ, опинилося безпосередньо втягнутим у громадянську війну, що розгорялася в Афганістані, і стало її активним учасником та головним збудником.
У конфлікті брали участь збройні сили уряду Республіки Афганістан (ДРА) з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або «душмани») — з іншого. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану. Моджахедам в ході конфлікту підтримку подавали військові фахівці США, ряд європейських країн-членів НАТО, а також пакистанські спецслужби.
Для тисяч радянських солдат, їхніх батьків, матерів, сестер, братів розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані.
У війни холодні очі, у війни свій рахунок, своя безжальна арифметика. Афганська війна йшла з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 3340 днів. В результаті цієї війни загинуло (за міжнародними даними) близько 1,5 млн чоловік. Радянські втрати, за офі-ційними даними СРСР, становили близько 15 тисяч військових.
Нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників, і з кінця 1986 року пішло на поетапне виведення військ з Афганістану.
15 лютого 1989 року, рівно 25 років тому, останній наш солдат був виведений за межі республіки Афганістан. Цей день і є закінченням афганської війни для радянських людей.
Закрилася остання сторінка героїчного і драматичного літопису. Перестали йти похоронки з Кандагара і Гардеса, Джелелебада і Кабула.
Афганська війна …
Чорним смерчем пронеслась над просторами України, зачепила багато родин, що віддавали своїх синів до армії, часом не відаючи, через яке пекло їм доведеться пройти.
За довгих майже 10 років на цвинтарях Радянського Союзу з'явилося понад 15 тисяч свіжих могил з фотографіями юних облич. Летіли в країну "чорні тюльпани" з цинковими гробами. За віком втрати склали: до 20 років — 8655 чоловік, 20-25 років — 3557, 25-30 років — 378, 30-40 років — 573 чол., понад 40 років — 170 чоловік.
Через цю війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 72 службовцям, з них — 12 українцям.
Статистика: 160 тисяч українців брали участь у війні. 3360 не повернулися; з них 3280 загинуло, а 80 пропало безвісти чи потрапило в полон. Понад 8 тисяч були поранені, 3560 стали інвалідами. 550 вдів. 711 сиріт. Ось рахунок Афгану.
А взагалі точне число загиблих у війні афганців невідоме. Наявні оцінки коливаються від 1 до 2 млн чоловік.
Як довго ця війна тривала.
Ні, не забути нам її!
І постріл в спину з-за дувала,
І в горах сутички, бої.
І на граніті сірім дати,
Над трунами слова промов ...
Ми довго будем пам'ятати,
І вам забути не дамо.
Протягом минулого тижня у районі активно проходили заходи по вшануванню земляків — учасників локальних воєн. Ще і ще раз всі думками поверталися у те недалеке минуле, коли сім’ї чекали звісточки з «гарячої» точки, коли всі навколо хвилювалися за юних солдатів, для кого долею став Афганістан. Практично у кожній школі проведено зустрічі з афганцями, на всіх територіях організували вечори-пам’яті, солдатські привали. У всіх сім’ях загиблих юнаків, на всіх центральних заходах побували керівники району.
А у музею-заповіднику «Садиба Попова» відкрито виставку.
Історія — у музеї, пам'ять — у серці!
25 років тому з горезвісного Афганістану були виведені радянська війська після 10 літ війни.Саме до цієї важливої дати у історико-архітектурному музеї-заповіднику "Садиба-Попова" урочисто відкрито виставку "Святий обов'язок сина Батьківщини". Заступник голови райдержадміністрації Любов Ханенко, голова Василівського міського відділення УСВА (воїни-інтернаціоналісти) Юрій Притула, ветеран-афганець Олександр Васютін ще раз вклонилися тій святій пам’яті, мужності і бойовому подвигу воїнів-афганців.
Звертаючись до учасників зібрання, Любов Олексіївна відзначила:
— Відкриття експозиції має важливе значення: збереження пам'яті про благородний подвиг наших солдат в мирний час. Історія ще визначить значення тих подій, але наше головне завдання - зберегти спогади про тих, хто, не шкодуючи власного життя, виконував свій інтернаціональний обов'язок.
Присутні воїни-афганці поділилися спогадами, поповнили виставку своїми фотоматеріалами, особистими речами, серед яких армійський фотоальбом Юрія Притули, гімнастерка та багато інших військових речей Ігоря Єгорова, які стали справжньою знахідкою для музею.
Виставка триватиме до 28 лютого. Всі бажаючі можуть ознайомитися з її експонатами з вівторка по суботу з 8.00 до 17.00.
Керівники району зустрілися з сім’ями загиблих наших земляків, побували на могилах багатьох хлопців. Згадаємо їх
Сердюк Віктор Миколайович: 1964 - 1984 р.р.
Веселков Микола Олексійович: 1963 - 1982 р.р.
Гамашов Геннадій Іванович: 1961 - 1980 р.р.
Белицький Ігор Вікторович: 1966 - 1985 р.р.
Парамонов Андрій Вікторович: 1963 - 1982 р.р.
Ліщиновський Євген Дмитрович: 1964 - 1983 р.р.
Прожога Юрій Валерійович: 1963 - 1983 р.р.
В руках автомат, додому у цинку,
Заплакана матір стоїть в сивині…
"Тобі лише двадцять, було б, любий синку.
Смерть ти знайшов у чужій стороні…"
У тій де гірські панують закони,
І там все не важливо, адже війна…
Котрій не підвладні межі й кордони,
Для неї святого нічого нема…
Давайте без слів, і довгих промов, без солі, що досі лежить ще на рані!!!
Давайте ми встанем… і без розмов…
Хвилина мовчання бійцям, що загинули в Афганістані.
Протягом минулого тижня ці слова звучали не раз: у Степногірській школі, де щиро вшанували земляків — колишніх солдатів афганської війни, у Малобілозерській школі, де зігріли своїми юними серцями хлопчаки і дівчатка своїх рідних, близьких, своїх односельців, які пройшли черед ад Афганістану.
"Я живий в короткому слові пам'ять…"
У вітальні родинного клубу "Надвечір'я" Малобілозерської ЗОШ № 1 зібралися різні покоління: школярі, вчителі, воїни-інтернаціоналісти, жителі села, аби вшанувати учасників бойових дій на території інших держав та відзначити 25-ту річницю виведення обмеженого контингенту радянських військ з Афганістану. На урочистий захід до школи також завітали голова райдержадміністрації Сергій Джуган, голова районної ради Денис Калінін, голова Малобілозерської сільської ради Тетяна Жаховська, військовий комісар Василівсько-Михайлівського об'єднаного військкомату Сергій Білодід, настоятель Святопантелеймонівського Храму отець Іоан, мама загиблого воїна-афганця Віктора Сердюка - Валентина Іларіонівна.
Урочисту зустріч відкрила Тетяна Назарівна, взяли слово й запрошені гості.
Від імені воїнів-афганців Малобілозерщини привітав зі святом присутніх і Микола Іванович Сердюк:
- Я дуже радий, що сьогодні тут присутні діти і учні, які уважно слухають, пізнають історію, ростуть патріотами своєї країни. Вони повинні вчитися на гіркому прикладі війни в Афганістані, аби більше не допустити кровопролиття, аби наша країна завжди залишалася мирною і неподільною. Дуже вдячний всім, хто влаштував таку приємну зустріч.
У селі на сьогодні проживає 23 воїна-інтернаціоналіста. Славетне ім'я кожного героя гордо прозвучало на святі та прикрасило "родинне дерево" клубу "Надвечір'я" у вигляді зелених листочків, як символ шани і пам'яті. Воїнам, які мужньо вистояли у пеклі війни з нагоди свята керівники району вручили пам'ятні медалі.
Для присутніх проникливі військові пісні, які зворушили кожного у залі, співали Анжела Завгородня, Ольга Червоненко, група "Надвечір'я" та Олександр Коваленко. Віршами повертали у ті часи Катерина Цибайло, Ярослава Масалига та інші.
Не стримували сліз від кожного проникливого виступу ні афганці, ні гості, і навіть школярі, які про ту війну знають лише з підручників історії. Та найбільше защеміло серце у присутніх від інсценівки: зморена горем мати кладе квіти на могилу сина, який загинув у Афганістані. У пам'яті малобілозерчан назавжди залишиться найсумніший день, коли всім селом ховали юного героя - Віктора Сердюка, якого посмертно нагороджено орденом Червоної Зірки. Ні на мить не забуває того дня його мама, яка втратила найдорожче у житті - рідну дитину.
Горе - втратити свого синочка відоме і балківчанці Ніні Василівні Веселковій. ЇЇ кровиночка, її улюблений Коля не повернувся додому з війни і став безсмертним героєм у 18 років. Розділили біль втрати та подякували матері за сина, який ціною власного життя захищав свою Батьківщину, керівники району, голова Балківської сільської ради Марія Радченко, які завітали у гості до мужньої жінки.
Зустрічав гостей того дня ще один мешканець Балок - Анатолій Продан, який на власному досвіді знає, що таке війна та її наслідки. Сергій Джуган і Денис Калінін вручили воїну-афганцю пам'ятну медаль та подякували Анатолію Михайловичу за виконання інтернаціонального обов'язку, вірність Батьківщині і відвагу.
У Дніпрорудному до воїнів Афганістану завжди шанобливе ставлення — багато з них працювали або працюють на головному підприємстві — залізорудному комбінаті, постійно зустрічаються з учнями своїх же шкіл, розпловідають правду про ту війну. А осередком керує шанований у місті Олександр Величко. Ось і цьогорік зібралися дуже дружно, побували у багатьох сім’ях земляків, на всіх могилах загиблих військовослужбовців. І на солдатському привалі віддали данину загиблим і низько вклонилися живим, побажавши одного: жити довго-довго, свої уроки мужності донести ще не одному поколінню юних горожан. А віталит їх тут керівники району, міський голова і секретар ради Євгеній Матвєєв та Ірина Ручка, учні гімназії «Софія», представники трудових колективів.
Афганістан щемить в грудях тих, через чиє життя пройшов афганський злам. Багатьом з них тоді було 18. Молоді хлопці йшли служити до Армії, а потрапляли на війну…
Вони не мріяли про медалі та ордени — вони свято вірили, що виконують інтернаціональний обов'язок - захищають інтереси багатостраждального народу. В ім'я волелюбного афганського народу, в ім'я миру, братерства на землі, не вагаючись, готові віддати життя - вони йшли у бій!
Андрій Парамонов лише нещодавно закінчив Дніпрорудненську першу школу. Такий весельчак був. Перед очима мами він і сьогодні: радісний і щасливий хлопчина зустрічає її з роботи. І гадки з батьком не мали, що святкуючи проводи сина в армію, віддають його назавжди.
Віктор Маркович не плаче, він лише ночами не спить. А у мами сльози на очах зачасту: обніме портрет і поговорить з синочком, розповість йому про все-все. А ще часто з батьком вони мріють про те, якби склалося життя сина, якби...
Щороку сім’я Парамонових зустрічає воїнів- афганців. Та й не лише лютневими днями, а нерідко земляки відвідують батьків загиблого друга. Пригорнуться своїми сильними плечима до ніжних плеч Тамари Іванівни, постоять у скорботі. І зайві тут слова.
Ти - вічний біль ,Афганістан,
Ти - наш неспокій.
І не злічить глибоких ран
В борні жорстокій
І не злічить сліз матерів, дружин, дітей -
Не всі вернулися сини із тих ночей…
А ті, що повернулися живуть з вічним болем у душі.
Афганістан...
Ти в наших думках, як птиця в польоті.
Ти в наших серцях, затихлих в скорботі.
Пролита там кров. Даремно! Безвинно!
А час так летить - стрілою, невпинно.
Бойових друзів зібрав ювілей і у центрі культури і дозвілля району. Та зустріч - данина пам'яті всім, хто причетний до героїчної й трагічної афганської війни, яка тривала у два рази довше, чим Велика Вітчизняна.
Звертаючись до учасників локальних воєн, керівники району Денис Калінін і Сергій Джуган, помічник народного депутата володимира Бандурова Катерина Луценко ще раз низько вклонилися відвазі і мужності непокорених афганців, наголосили: ми пишаємося вами, горді тим, що поруч з нами живуть мужні, відважні, рішучі люди. Керівники району разом з військовим комісаром об’єднаного Василівсько-Михайлівського військового комісаріату вручили воїнам Афганістану пам’ятні ювілейні медалі.
Аматори сцени підготували прекрасний концерт, який переніс всіх подумками на афганську землю і всі відчули: наскільки близько були ці юнаки до смерті. Зал аплодував подвигу афганців і щиро дякував артистам, які зуміли пройняти навіть серйозні чоловічі серця.
Бої кінчаються, а історія вічна. Пішла в історію й афганська війна. Але в пам'яті людській їй ще жити довго, тому що ця історія написана кров'ю солдатів і слізьми матерів.
Наша пам'ять до цього часу, свято зберігаючи подвиг батьків і дідів у Великій Вітчизняній війні, назавжди ввібрала в себе історію покоління, обпаленого афганським вогнем. І разом з Олегом Симоненком всі разом співали "Вспомним ребята мы Афганистан!"
Здається що це все було зовсім недавно , знамена і квіти на броні, радість повертаючихся додому бійців і звісно сльози щастя їх рідних та близьких. І ось уже минуло 25 років. Життя розкидало вас по всіх куточках бувшого Радянського Союзу.
Але з вами назавжди залишилася сила присяги, залишилася пам'ять про загиблих друзів. І звісно з вами назавжди залишалися честь і доблесть , ці два поняття які нерозривно пов'язані з самою назвою солдати Вітчизни.
25 років, що минуло з тієї війни, об'єднали колишніх бійців - інтернаціоналістів в одну родину, де біль одного віддається болем в інших, а радість стає загальним почуттям.
Гучними оплесками зал вітав воїнів -афганців практично з усіх сільрад.
Покоління воїнів-афганців!
Війна навчила вас цінувати дружбу, порядність, заставила цінувати саме життя, як найбільшу радість. І сьогодні у мирному житті ви не втратили вміння дружити, допомагати, співчувати, любити, чесно виконувати свій Коли співав Сергій Олексєєв їхню пісню — "Віват, шураві!", весь зал піднявся і схилив голови.
З божим словом до учасників зібрання звернувся духовник ветеранської організації воїнів-інтернаціоналістів, учасник бойових дій в Афганістані, настоятель храму ікони Казанської Божої матері,протоієрей Анатолій Зигарь.
Їм випало щастя вижити і повернутися додому.
Повернутися, щоб завжди пам'ятати…
Пам'ятати про все, що пережили у тій страшній десятилітній афганській хуртовині.
А далі всі поклали квіти до пам’ятника воїнам -афганцям, де протоієрей Валерій Галущенко провів молебень і всі помолилися за упокій душ загиблих в Афганістані і за здоров’я живих колишніх воїнів-інтернаціоналістів.
вівторок, 18 Лютого 2014 08:57 | Переглядів: 663