Новини
Із вірою у душі
24 квiтня виповнилося вже 5 рокiв, як настоятелем Василівського храму святих апостолів Петра і Павла став і отримав посаду благочинного Василiвського округу протоієрей Валерій ГАЛУЩЕНКО. За цей час у церкві та у місті змінилося багато: 20-тирічний ювілей відкриття приходу (у 1958 році храм був зруйнований), реконструкція Вівтаря у середині храму, перенесення входу до церкви (за церковними канонами), відкриття каплиці на в’їзді до міста, нова
дзвіниця, відбудова церковної кухні — далеко не всі добрі справи отця Валерія і його помічників, всієї громади Василівки...
Його шлях до Бога...
— Чому ви вирішили, що священнослужитель — це ваше?
— Я народився у Василівці, у великій та дружній родині, закінчив місцеву школу та почав вчитися у Запорізькому музичному училищі. У мене дуже добре виходило грати на фортепіано, я відчував музику. Та у серпні 1994 року вся наша сім’я вирішила прийняти Таїнство Хрещення. Це Таїнство здійснив протоієрей Анатолій Зигар, за що я йому дуже вдячний. Після духовного перенародження я став майже кожну неділю відвідувати храм, де зрозумів, що атмосфера служіння Богові — те, чого так не вистачало моїй душі. Зрозумів, що без Бога вже жити більше не зможу. Так я покинув музику, на розпач усіх викладачів, учився, та допомогав отцю Анатолію у Святому Вівтарі. Вже у листопаді цього ж року твердо вирішив приєднатися до християнського духовенства. Ще через 4 роки став навчатися у Курській Духовній семінарії, останні класи — у Київській.
— Семінарія — місце, де розвивається самостійність?
— Так. Там я з головою поринув у православ’я. Виявилося, що рідний храм це не увесь православний світ, він ширше, глибше та прекрасніше. До навчання я думав, що вже багато чого розумію, та у стінах закладу збагнув, що це далеко не так.
— Через стільки років багато нового відкрили для себе?
— Кожен день чомусь вчишся, починаєш розуміти нові речі. Навіть читаючи одні й ті ж самі сторінки Біблії, приходить такий момент, коли слова складаються у зовсім інший, новий для тебе візерунок. Кажуть, що релігії вигадані людьми, а значить їх легко пізнати, та Православ’я створене самим Христом, Богом, тому повністю його осягнути ніхто не може.
— Останнім часом наша церква змінилася: вона впорядкованіша, охайніша. Які плани на майбутнє? Є нові ідеї?
— Думок багато. Хочеться провести парове опалення у храмі, адже він обігрівається звичайною піччю, що є не зовсім зручним та ефективним. Треба відремонтувати стелю і дах. Хочеться, щоб наша церква знову засяяла куполами...
— У вас велика родина?
— Дружина та двоє синочків, які майже постійно поруч, тут, у церкві. Стараємось привчати дітей до Бога із малечку.
— Що для вас життя в парафії?
— Для мене це не тільки богослужіння. Головне моє завдання, як пастиря, це приводити людину до Бога. Аби там, на Страшному Судовищу, я мав можливість сказати Самому Богові — ось я і ось моя паства. Для цього дуже важливе спілкування з людьми. Кожен бажаючий може прийти і поговорити зі мною, з нашим священиком отцем Андрієм і ми вислухаємо, постараємося дати корисну пораду. Після служби ми постійно розмовляємо з прихожанами, нерідко — за чашкою чаю, дивимося православні фільми. Священик забов’язаний служити Богу і людям.
— Що найчастіше радите прихожанам?
— У будь-яких ситуаціях треба завжди залишатися людьми. Судити буде Господь, а ми, його творіння, маємо знаходити у собі сили прощати, рухатися далі і любити життя, бо це найбільший дар!
— Ви є у багатьох соціальних мережах.
— Там я спілкуюсь з людьми, як з Василівки, так і з усього світу. Мене постійно про щось запитують, я відповідаю. Багатьом зручніше написати, чим розмовляти. Одного разу, мені написала одна дівчинка: «Батюшка, спасибі вам! Рік назад Ви врятували мене від самогубства». Яким саме чином — не знаю. Та хіба це важливо? Головне — розуміння того, що ти комусь допоміг! Після такого душа окриляється!
Доречі, ось сайт нашого храму, де можна дізнатись про життя прихода: http://kifasavl12.church.ua.
понеділок, 14 Липня 2014 12:16 | Переглядів: 472