Новини
Вони заслужили вдячність і шану
Напередодні Дня Захисника Вітчизни у Василівському клубі «Ветеран» вшановували ветеранів, які довели свою мужність і хоробрість у боях Великої Вітчизняної війни, а також вітали тих, хто виконував свій громадський обов’язок у лавах Радянської Армії, воїнів-інтернаціоналістів, учасників локальних війн. Завітали на свято і керівники району та міста. Голова райдержадміністрації Сергій Грачов та голова районної ради Сергій Джуган щиро подякували ветеранам Великої Вітчизняної та локальних війн за їхню мужність, героїзм, відвагу та самовідданість, з якими вони воювали з ворогом, боронили кордони Вітчизни.
Зі свого боку, керівники району запевнили, що влада завжди піклуватиметься про тих, хто стояв на сторожі миру і буде робити все можливе, щоб життя наших захисників було гідним, щоб вони були оточені увагою, турботою, людським теплом.
До привітань приєднався і секретар міськради Андрій Матюх. Він підкреслив, що наші ветерани - це той надійний тил і опора, на який покладається український народ. Вони - втілення впевненості, хоробрості і чоловічої гідності. Це саме той приклад справжніх чоловіків, на яких рівняється молодь.
Символічно, що у цей день саме представники молодого покоління прийшли поздоровити колишніх солдатів. Студенти Василівського аграрного коледжу давні друзі клубу «Ветеран», то ж залюбки подарували присутнім прекрасні пісні у виконанні Євгенія Качкова, Анастасії Бичок, Єлізавети Пікалової.
Не забули у цей день ветеранів і постійні спонсори клубу: ПМ ВКП «Ассоль» (П.І. Харченко), «Василівський завод МК» (О.М. Шеремет), члени районної громадської організації «Відновлення». Приємно, що завдяки такій тісній співпраці декілька поколінь відчувають взаємозв’язок і турботу.
Найхвилюючими моментами цієї зустрічі стали спогади самих ветеранів. Скільки болю було у тих розповідях про втрачених на полі бою однополчанах. А якими словами передати горе матерів, які не дочекалися своїх синів, чоловіків з армійської служби… Скупі чоловічі сльози стояли в очах цих сильних, мужніх солдат, адже вони, як ніхто другий, знають ціну мирному життю.
Цікаво було послухати спогади про свою армійську службу учасників локальних війн. Адже їм довелося взяти у руки зброю фактично у мирний час. Вони воювали на чужині.
Микола Іванович Єрмаков:
- До лав Радянської Армії призивався у 1956 р. з Московської області. Після місячного карантину нас, новобранців, по тривозі «завантажили» на БТР, на яких ми і прибули до Угорщини. Там нас зустріли гарячим вогнем. 3 роки відслужив у пеклі. Після демобілізації у Москві отримав освіту, а згодом був направлений на Україну. Нині проживаю зі своєю сім’єю у Василівці.
Володимир Григорович Піскун:
- В 1970 призваний на строкову службу до лав Радянської Армії. Із Запоріжжя у Севастополь прибув на «учебку». Після закінчення навчання потрапив на військовий корабель. Служив на Середземномор’ї. На бойовій службі з 1971 року (захищали єгиптян від Натовських військ). У Середземне море здійснено 5 бойових походів, до яких одночасно були залучені Північний та Балтійський флот. Відслужив 3 роки. Одружений, маю сім’ю.
Олександр Степанович Григоренко:
- На армійську службу був призваний у 1968 році. У Чехословаччину. Спогади не з приємних, оскільки у той час там велися бойові дії. Одні нас сприймали як визволителів, інші (і таких була більшість) - як окупантів. Бойова техніка, стрілянина, смерть однополчан… Та ми були впевнені, що захищаємо кордони своєї Батьківщини від можливого нападу збройних сил США, які планували там розмістити ракетні установки і спрямувати їх на Радянський Союз.
Валентин Олексійович Матяш:
- Служив на Близькому Сході. Гарячою точкою став Єгипет. Місце призначення - Саїд, Суецький канал, в зоні якого ситуація була досить напруженою. Розміщені там радянські кораблі часто потрапляли під обстріл двох ворожих країн. Відслужив три роки. За цей час декілька разів доводилося брати участь у бойових операціях на кораблях. Перебуваючи у чужому краю, думкою линув до рідної землі, рідної домівки, до батьків, до коханої дівчини, яка дочекалася мого повернення і стала дружиною.
Віктор Петрович Кондрат:
- На службу призивався у 1968 році. У Молдавію. Але так склалося, що був направлений до Чехословаччини під час тодішніх заворушень. Населення нас сприйняло агресивно. Стрілянина та військові зіткнення були нерідкими, але ми несли службу з впевненістю у тому, що ми мусимо захистити кордони нашої Батьківщини. Зробити все, аби американських військових баз не було біля наших кордонів.
І таких учасників локальних війн, які несли службу за межами своєї держави, брали участь у бойових операціях, захищаючи рубежі рідної Вітчизни, у нашому місті проживає 26 чоловік.
Ще довго звучали спогади фронтовиків А.Й. Воскобойника, Ф.А. Стадніка, Я.Т. Попова, та колишніх солдат Радянської армії, які у свій час пройшли військову службу, зокрема, , М.І. Ляшенко, А.Д. Кізілов, І.П. Каша, В.І. Рупчев, В.В. Нужний, О.К. Легкоступ. До речі, нині кожен з них очолює первинні ветеранські організації у нашому місті.
Присутні на святі не були звичайними спостерігачами, а кожен з них став його активним учасником. Родзинку додали пісні у виконанні вокального дуету клубу «Ветеран» — Галини Спічки та Валентини Якименко, соліста Анатолія Кізілова. Нікого не залишив байдужим спів керівника Малобілозерського сільського клубу Ольги Червоненко. До речі, цього дня привітати ветеранів Василівки приїхали завідуючі сільських клубів району, які на знак вдячності пригостили присутніх тортом.
Ще довго за святковим столом не змовкали пісні та веселий гомін. З хорошим настроєм та позитивними емоціями ветерани розходилися по домівках.
За матеріалами газети «Нова Таврія»
четвер, 23 Лютого 2012 20:58 | Переглядів: 984