Новини
Хай доля квітне у роках прекрасних…
23 жовтня Олександра Іванівна Безугла відзначає своє 90-річчя. Майже століття за плечима… Скільки ж довелося пережити! Родом Олександра Іванівна з далекої Воронезької області. Згадуючи життя у багатодітній родині, де вона була сьомою дитиною, на очах блищать сльози. Вона народилася у 1923 році, коли тільки-но ставала на ноги молода радянська держава, коли ще був живий вождь світового пролетаріату В.І. Ленін. На її очах проходила колективізація, зароджувався комсомол і змінювалася свідомість народних мас.
Босоноге дитинство промайнуло у голоді і злиднях, через які у 1933 році сім'я поховала і батька, і двох старших братів. Та мама не здавалася, працювала сама, і діти як могли їй допомагали. Не дивлячись на труднощі, Олександра Іванівна навіть закінчила початкову школу і середню школу. Ось тільки гарного випускного вечора, про який мріють усі старшокласниці, у неї не було.
Коли почалася війна Олександра навчалася у 9 класі. А у 10-му (1942-й) довелося вивчати, як працює трактор, колгоспна техніка, щоб допомагати збирати урожай на полях. Кожен колосок цінували і берегли. До сьомого поту, і вдень, і вночі працювали на току… А ще вивчали санітарію, аби уміти надавати першу медичну допомогу.
Під час німецької окупації довелося відступати разом з радянськими військами. Під постійним обстрілом дійшли до Волги. Під Сталінградом, у райцентрі Солодча, Олександра Іванівна пішла до військкомату і добровільно попросилася на фронт.
Так 19-річна дівчина опинилася у полку зв'язківців. Пройшла курс молодого бійця - і у бій. Її фронтовий шлях розпочався від Сталінграду і закінчився у Берліні. Жінка воювала на чотирьох фронтах. Була поранена, але свій борг перед державою виконала до кінця. Нині груди ветерана, підполковника запасу прикрашають бойові відзнаки, серед яких 3 ордени - Червоної Зірки, Великої Вітчизняної війни, "За мужність!", медалі - "За бойові заслуги", Жукова, Сталіна та ін., чимало ювілейних відзнак.
Після війни Олександра Іванівна закінчила інститут, отримавши педагогічну освіту, і все своє трудове життя пропрацювала вчителем у нас на Василівщині, у с. Кам'янське. Її щиро шанують і люблять колишні учні, її поважають колеги-педагоги, вона взірець працелюбності і відповідальності для кожного жителя громади. Навіть після виходу на пенсію жінка продовжувала займатися громадською роботою. Довгі роки очолювала раду ветеранів села і має звання почесного голови ради ветеранів.
Сучасне життя не дуже радує Олександру Іванівну. Через її серце пройшла практично вся історія нашої радянської і пострадянської держави, і будучи її частинкою, жінка упевнена, не так повинен жити народ-переможець. Та ні для кого не секрет, що чимало представників її покоління сьогодні не живуть, а виживають.
— Раніше хоч і були труднощі, та ми їх разом долали і бачили, як зростає добробут людей, як розквітає країна - говорить Олександра Іванівна. - А нині світом править Капітал: купи - продай, а гроші у кишеню складай. Мене часто запитують: за що ви воювали? А я відповідаю: За мир, за життя без війн, за спокій дітей. А що сьогодні маємо? Крадіжки, вбивства, насилля, аморальне життя… Та на це вже ветерани навряд чи вплинуть. Це справа сучасного покоління і нинішніх керівників держави, шкода лише, що стільки людей зовсім за інше життя поклали свої голови… Та, сподіваюся, все ще зміниться на краще.
Шановна Олександро Іванівно! Ми низько вклоняємося Вам за Ваш життєвий подвиг, за те, що майже 30 років ви присвятили вихованню підростаючого покоління і ще 25 років після виходу на пенсію трудилися на благо своєї громади, очолюючи ветеранську організацію. За те, що і сьогодні Ви залишаєтеся небайдужою до проблем рідного села, країни. Щиро вітаємо Вас з ювілеєм і зичимо міцного здоров'я, довголіття і всіляких гараздів!
З повагою Тамара Беспальченко,
голова ради ветеранів с. Кам'янське
вівторок, 22 Жовтня 2013 08:54 | Переглядів: 626